Михайло МАКАРЕНКО, професор. Великий локдаун – ще не апокаліпсис! (щодо прогнозу МВФ з розвитку світової економіки)
Щороку у квітні та жовтні Міжнародний валютний фонд публікує важливий для аналітиків і політичних прогнозистів різних країн документ, поіменований «Перспективи розвитку світової економіки». Не винятком став і теперішній рік, коли 15 квітня документ став надбанням громадськості. Проте говорити про близькі та натомість віддалені результати економічного поступу світу в нинішніх умовах виявилось ой як непросто! Уже зараз фахівці МВФ гучно назвали можливу глобальну кризу «Великим локдауном», натякаючи на те, що спад економіки може бути глибшим, ніж Велика депресія 1929-1933 рр. або Велика рецесія 2008-2009 рр.
Переддень кризи
Згідно з теорією циклічного розвитку економіки фахівці в галузі аналізу ринкової кон’юнктури очікували чергового уповільнення розвитку світового господарства ще у 2018-2019 рр., зважаючи на приблизно 11-річний середньостроковий цикл. Адже після кризи 2008-2009 рр. як раз підходив час остерігатися наступного спаду. Певні застереження до цього були через збурення на фондовому ринку Китаю як другої економіки світу. Але значною мірою адміністративно керована китайська економіка лише дещо знизила темпи зростання, не заглибившись у спад.
Іншим сигналом до можливої макроекономічної нестабільності були численні торговельні війни, які проявлялись у спалахах «митного» протистояння між США і Китаєм, США і Європейським Союзом, всередині Північноамериканської зони вільної торгівлі, в економічних санкціях щодо Росії, Ірану, Туреччини.
Однак І квартал 2020 р. перевершив найпесимістичніші прогнози аналітиків. Стрімке поширення коронавірусної інфекції уже на початкових етапах своєї ходи завдало нищівного удару стабільності економічної системи.
Хід економічних подій
Уже в лютому стало зрозуміло, що пандемія COVID-19 зачепить не лише провінцію Хубей, а й охопить увесь Китай, чорною хвилею прокотиться через Іран, країни Західної Європи аж до США, зрештою, накривши всі континенти (крім Антарктиди). Найбільш чутливий сегмент світового ринку – фінансовий – першим виявив ознаки нестабільності. Біржові індекси у США за кілька днів відкотилися до рівня 20-річної давнини, а фондова турбулентність порівнювалася з подіями «чорного вівторка» 1987 р., які добре пам’ятають «старі вовки» Уол-Стріт.
Не встояв перед навалою і реальний сектор. За підсумками лютого ділова активність в світі почала скорочуватися вперше з травня 2009 р. Глобальний індекс менеджерських продажів (Purchasing Managers’ Index – PMI) , який щомісяця розраховує компанія IHS Markit, впав до позначки 46,1 пункту, пробивши критичний поріг в 50 пунктів, що відокремлює зростання від стиснення. Нижче цього умовного «вододілу» виявилися обидва ключові сектори світової економіки – і промисловість (47,2 пункту), і послуги (47,1 пункту). В зону спаду опустилися зведені PMI по економіці США (49,6 пункту) і Японії (47 пунктів). В промислову рецесію поринула зона євро.
Реакція урядів держав
Правлячі кола багатьох держав спочатку всерйоз не сприйняли пандемічну загрозу. Системи управління сучасних економік налаштовані переважно на боротьбу з економічною нестабільністю методами грошово-кредитної політики, рідше – бюджетними засобами. Є зазвичай в арсеналі засоби подолання техногенних чи природних катаклізмів, які вживаються у виняткових випадках. Тому й початкова реакція державних органів була економічною, а не антиепідемічною.
Так, уже 3 березня Федеральна резервна система США знизила на 0,5% облікову ставку – до 1-1,25% річних, намагаючись таким чином здешевити кредити й підтримати бізнес. Це сталося вперше після широкомасштабної програми стимулювання економіки в роки минулої кризи. Згодом уряд розробив також заходи бюджетної допомоги вразливим верствам населення і бізнесу на загальну суму близько 2 трлн. дол.
18 березня Європейський центральний банк (ЄЦБ) запустив безпрецедентну програму з викупу цінних паперів приватного і державного секторів на суму в 750 млрд. євро. Програма під назвою Pandemic Emergency Purchase Programme розрахована до кінця 2020 року і має на меті на початку кризи наситити економіку ліквідністю.
Схожі програми грошової терапії для своїх економік ухвалили й більшість урядів інших країн. Це дещо пом’якшило ситуацію, але натомість наступ кризи не зупинило.
Що ж прогнозують для світу?
Початок будь-якої кризи має чимало чинників невизначеності. Нинішня криза – не виняток. Але вже зараз фахівці МВФ передбачають скорочення обсягу світового ВВП у 2020 р. на 3%, що значно гірше показника минулої рецесії (рис. 1), коли спад становив лише 0,1%. Зауважу, що 2020-2021 роки як раз і є прогнозними.
Рисунок 1. Реальний ВВП світової економіки у 2007-2021 рр.
Крім глибини спаду, слід також відзначити його несподіваність для економічного істеблішменту. Ще минулого квітня МВФ прогнозував зростання ВВП на 2020 р. у розмірі 3,6%, щоправда, пізніше знизивши показник до 3,2%.
Ще одна риса кризи – неоднаковий рівень враження економік різних країн. Так, розвинені економіки втратять до 6% ВВП, тоді як країни з ринками, що формуються, та ті, що розвиваються, – 1%.
Особливо несприятливим, на думку експертів МВФ, буде результат для країн зони євро, де від’ємний приріст ВВП становитиме -7,5%. Осередок же зародження пандемії – Китай – матиме додатній приріст, хоча й незначний порівняно з високою динамікою зростання останніх десятиліть (+1,2%).
Що чекає Україну?
Хоча Україна вражена інфекцією COVID-19 менше, ніж європейські держави, перебіг економічної хвороби у неї важчий (рис. 2). Згідно з прогнозом нас чекає спад ВВП у 7,7% з усіма пов’язаними з цим наслідками – безробіттям, дефіцитом бюджету, зниженням реальних доходів населення.
Рисунок 2. Прогноз МВФ щодо приросту ВВП України та деяких сусідніх держав у 2020 р.
Чому ж українська економіка виявляється більш вразливою до таких потрясінь? Пояснень цьому може бути кілька.
1. Насамперед, у країні триває військовий конфлікт, який відтягує на себе значні людські й матеріальні ресурси, які в мирний час працювали б на добробут населення.
2. Експортоорієнтований характер економіки означає, що зниження світового ВВП автоматично призводить до зменшення попиту на вироблену продукцію за кордоном. Внутрішній же попит, який міг би хоча б частково компенсувати втрати від експорту, фінансово не спроможний (йдеться як про споживчий, так і інвестиційний попит).
3. Причому, експортна орієнтація економіки України залишається переважно сировинною (зерно, чорні метали), прогнозні ціни яких на світових ринках очікуються досить низькими. Це посилює негативний вплив світової кон’юнктури на внутрішню економіку.
4. Україна ще не оговталась від попереднього, не пов’язаного з глобальною нестабільністю, спаду. У 2014-15 рр. внаслідок військової, економічної та політичної агресії втрачено 15% ВВП, і за наступний період рівня 2013 р. ще не досягнуто.
5. Висока залежність макроекономічної стабільності в країні від неперервності зовнішніх джерел фінансування (кредитів МВФ, Світового банку, європейських банків, фінансової допомоги ЄС). На разі прийшов час розрахунку за отриманими позиками попередніх років, однак глобальна криза стала цьому на заваді. Ось чому на сьогодні вкрай потрібне рефінансування нашої заборгованості з боку МВФ та інших міжнародних інституцій.
Щодо перспектив
Як у медиків, так і економістів поки що немає повного уявлення про глибину і тривалість надзвичайної ситуації. Проте в прогнозі МВФ на 2021 р. відзначається додатній приріст світового виробництва у 5,8%, що істотно вище того тренду, який склався в попередні роки. Стриманий оптимізм існує також щодо України: у 2021 р. очікується збільшення ВВП на 3,6%. Звичайно, цифри прогнозу будуть коригуватися в той чи інший бік. Їх динаміка значною мірою залежатиме від обґрунтованості політичних рішень. Проте економічний фенікс швидше відродиться з попелу кризи за виваженої соціально-економічної політики держави.
Михайло МАКАРЕНКО, професор. Великий локдаун – ще не апокаліпсис! (щодо прогнозу МВФ з розвитку світової економіки)
Щороку у квітні та жовтні Міжнародний валютний фонд публікує важливий для аналітиків і політичних прогнозистів різних країн документ, поіменований «Перспективи розвитку світової економіки». Не винятком став і теперішній рік, коли 15 квітня документ став надбанням громадськості. Проте говорити про близькі та натомість віддалені результати економічного поступу світу в нинішніх умовах виявилось ой як непросто! Уже зараз фахівці МВФ гучно назвали можливу глобальну кризу «Великим локдауном», натякаючи на те, що спад економіки може бути глибшим, ніж Велика депресія 1929-1933 рр. або Велика рецесія 2008-2009 рр.
Переддень кризи
Згідно з теорією циклічного розвитку економіки фахівці в галузі аналізу ринкової кон’юнктури очікували чергового уповільнення розвитку світового господарства ще у 2018-2019 рр., зважаючи на приблизно 11-річний середньостроковий цикл. Адже після кризи 2008-2009 рр. як раз підходив час остерігатися наступного спаду. Певні застереження до цього були через збурення на фондовому ринку Китаю як другої економіки світу. Але значною мірою адміністративно керована китайська економіка лише дещо знизила темпи зростання, не заглибившись у спад.
Іншим сигналом до можливої макроекономічної нестабільності були численні торговельні війни, які проявлялись у спалахах «митного» протистояння між США і Китаєм, США і Європейським Союзом, всередині Північноамериканської зони вільної торгівлі, в економічних санкціях щодо Росії, Ірану, Туреччини.
Однак І квартал 2020 р. перевершив найпесимістичніші прогнози аналітиків. Стрімке поширення коронавірусної інфекції уже на початкових етапах своєї ходи завдало нищівного удару стабільності економічної системи.
Хід економічних подій
Уже в лютому стало зрозуміло, що пандемія COVID-19 зачепить не лише провінцію Хубей, а й охопить увесь Китай, чорною хвилею прокотиться через Іран, країни Західної Європи аж до США, зрештою, накривши всі континенти (крім Антарктиди). Найбільш чутливий сегмент світового ринку – фінансовий – першим виявив ознаки нестабільності. Біржові індекси у США за кілька днів відкотилися до рівня 20-річної давнини, а фондова турбулентність порівнювалася з подіями «чорного вівторка» 1987 р., які добре пам’ятають «старі вовки» Уол-Стріт.
Не встояв перед навалою і реальний сектор. За підсумками лютого ділова активність в світі почала скорочуватися вперше з травня 2009 р. Глобальний індекс менеджерських продажів (Purchasing Managers’ Index – PMI) , який щомісяця розраховує компанія IHS Markit, впав до позначки 46,1 пункту, пробивши критичний поріг в 50 пунктів, що відокремлює зростання від стиснення. Нижче цього умовного «вододілу» виявилися обидва ключові сектори світової економіки – і промисловість (47,2 пункту), і послуги (47,1 пункту). В зону спаду опустилися зведені PMI по економіці США (49,6 пункту) і Японії (47 пунктів). В промислову рецесію поринула зона євро.
Реакція урядів держав
Правлячі кола багатьох держав спочатку всерйоз не сприйняли пандемічну загрозу. Системи управління сучасних економік налаштовані переважно на боротьбу з економічною нестабільністю методами грошово-кредитної політики, рідше – бюджетними засобами. Є зазвичай в арсеналі засоби подолання техногенних чи природних катаклізмів, які вживаються у виняткових випадках. Тому й початкова реакція державних органів була економічною, а не антиепідемічною.
Так, уже 3 березня Федеральна резервна система США знизила на 0,5% облікову ставку – до 1-1,25% річних, намагаючись таким чином здешевити кредити й підтримати бізнес. Це сталося вперше після широкомасштабної програми стимулювання економіки в роки минулої кризи. Згодом уряд розробив також заходи бюджетної допомоги вразливим верствам населення і бізнесу на загальну суму близько 2 трлн. дол.
18 березня Європейський центральний банк (ЄЦБ) запустив безпрецедентну програму з викупу цінних паперів приватного і державного секторів на суму в 750 млрд. євро. Програма під назвою Pandemic Emergency Purchase Programme розрахована до кінця 2020 року і має на меті на початку кризи наситити економіку ліквідністю.
Схожі програми грошової терапії для своїх економік ухвалили й більшість урядів інших країн. Це дещо пом’якшило ситуацію, але натомість наступ кризи не зупинило.
Що ж прогнозують для світу?
Початок будь-якої кризи має чимало чинників невизначеності. Нинішня криза – не виняток. Але вже зараз фахівці МВФ передбачають скорочення обсягу світового ВВП у 2020 р. на 3%, що значно гірше показника минулої рецесії (рис. 1), коли спад становив лише 0,1%. Зауважу, що 2020-2021 роки як раз і є прогнозними.
Рисунок 1. Реальний ВВП світової економіки у 2007-2021 рр.
Крім глибини спаду, слід також відзначити його несподіваність для економічного істеблішменту. Ще минулого квітня МВФ прогнозував зростання ВВП на 2020 р. у розмірі 3,6%, щоправда, пізніше знизивши показник до 3,2%.
Ще одна риса кризи – неоднаковий рівень враження економік різних країн. Так, розвинені економіки втратять до 6% ВВП, тоді як країни з ринками, що формуються, та ті, що розвиваються, – 1%.
Особливо несприятливим, на думку експертів МВФ, буде результат для країн зони євро, де від’ємний приріст ВВП становитиме -7,5%. Осередок же зародження пандемії – Китай – матиме додатній приріст, хоча й незначний порівняно з високою динамікою зростання останніх десятиліть (+1,2%).
Що чекає Україну?
Хоча Україна вражена інфекцією COVID-19 менше, ніж європейські держави, перебіг економічної хвороби у неї важчий (рис. 2). Згідно з прогнозом нас чекає спад ВВП у 7,7% з усіма пов’язаними з цим наслідками – безробіттям, дефіцитом бюджету, зниженням реальних доходів населення.
Рисунок 2. Прогноз МВФ щодо приросту ВВП України та деяких сусідніх держав у 2020 р.
Чому ж українська економіка виявляється більш вразливою до таких потрясінь? Пояснень цьому може бути кілька.
1. Насамперед, у країні триває військовий конфлікт, який відтягує на себе значні людські й матеріальні ресурси, які в мирний час працювали б на добробут населення.
2. Експортоорієнтований характер економіки означає, що зниження світового ВВП автоматично призводить до зменшення попиту на вироблену продукцію за кордоном. Внутрішній же попит, який міг би хоча б частково компенсувати втрати від експорту, фінансово не спроможний (йдеться як про споживчий, так і інвестиційний попит).
3. Причому, експортна орієнтація економіки України залишається переважно сировинною (зерно, чорні метали), прогнозні ціни яких на світових ринках очікуються досить низькими. Це посилює негативний вплив світової кон’юнктури на внутрішню економіку.
4. Україна ще не оговталась від попереднього, не пов’язаного з глобальною нестабільністю, спаду. У 2014-15 рр. внаслідок військової, економічної та політичної агресії втрачено 15% ВВП, і за наступний період рівня 2013 р. ще не досягнуто.
5. Висока залежність макроекономічної стабільності в країні від неперервності зовнішніх джерел фінансування (кредитів МВФ, Світового банку, європейських банків, фінансової допомоги ЄС). На разі прийшов час розрахунку за отриманими позиками попередніх років, однак глобальна криза стала цьому на заваді. Ось чому на сьогодні вкрай потрібне рефінансування нашої заборгованості з боку МВФ та інших міжнародних інституцій.
Щодо перспектив
Як у медиків, так і економістів поки що немає повного уявлення про глибину і тривалість надзвичайної ситуації. Проте в прогнозі МВФ на 2021 р. відзначається додатній приріст світового виробництва у 5,8%, що істотно вище того тренду, який склався в попередні роки. Стриманий оптимізм існує також щодо України: у 2021 р. очікується збільшення ВВП на 3,6%. Звичайно, цифри прогнозу будуть коригуватися в той чи інший бік. Їх динаміка значною мірою залежатиме від обґрунтованості політичних рішень. Проте економічний фенікс швидше відродиться з попелу кризи за виваженої соціально-економічної політики держави.