Войцех Хенрік ДУРАНОВСКІ. Джей Ван Андел — «Підприємницьке життя»
«Навчитися плавати під вітрилами дуже схоже на відкриття бізнесу. Коли ми заснували авіакомпанію, про вітрильний спорт ми знали не набагато більше, ніж про польоти літаками. Це нас не зупинило. Ми робили багато помилок, але наполегливо працювали і щодня вчилися чомусь новому» [1]
Цього разу назва статті перегукується безпосередньо з книгою, яку обговорю сьогодні: «Підприємницьке життя. “Автобіографія Джея Ван Анделя” (Видавництво “Medium”, 1998; оригінал: “An Enterprising Life”, 1998). Джей Ван Андел (1924-2004) написав цю книгу незадовго до смерті, щоб представити своє життя, яке він значною мірою присвятив бізнесу, а також популяризації вільного підприємництва у світі. На піку своєї кар’єри він був на 140-му місці в списку найбагатших людей Сполучених Штатів Америки з капіталом близько 2,5 млрд доларів.
Відомий насамперед заснуванням разом з другом Річардом ДеВосом компанії Amway, яка виготовляє та розповсюджує товари для дому. Протягом року був президентом престижної Торгової Палати США, яка представляє американський бізнес перед урядом США та за кордоном. Компанія є одним із піонерів т. зв багаторівневого маркетингу (англ. multilevel marketing), тобто побудова багаторівневої структури продавців, де дохід базується на позиції в ієрархії продажів. Ця модель продажів виявилась дуже суперечливою, і сама компанія Amway неодноразово потрапляла до суду, що фактично займає велику частину книги. Однак компанія виграла значну частину судових процесів і погодилася сплатити штрафи в інших випадках. Джей також намагався узгодити бізнес практику з вимогами суду. На даний час Amway займає 44 місце в списку найбільших приватних компаній США з оборотом 8,8 млрд доларів (2018) [2]. Книга представлена в щирому тоні та показує шлях автора до підприємництва, містить поради та описує труднощі, з якими стикається бізнес, зокрема, з політиками чи ЗМІ.
Шалений початок в бізнесі – власна авіакомпанія з офісом у курнику
Джей Ван Андел стверджує, що “деяких людей звинувачують в купівлі друзів”. В його випадку було навпаки, він познайомився зі своїм найкращим другом Річардом ДеВосом, надаючи йому послуги автотранспорту до школи за 25 центів на тиждень. Хлопці підростали, коли в США повільно оговтувались від Великої Депресії, і знали одне: у майбутньому вони хотіли стати підприємцями. Як не парадоксально, авіакомпанія стала їхнім першим бізнесом. Молоді люди спостерігали бум авіаперевезень після закінчення Другої світової війни. Джей писав: «Після Другої світової війни було своєрідне авіаційне божевілля. Багато людей думали, що будинки будуть побудовані вздовж злітно -посадкових смуг і що в кожному гаражі буде щонайменше два літаки, щоб кожен міг летіти на роботу» [3]. Тож вони інвестували 700 доларів і разом купили літак Пайпер Куб. Відкрили офіс у старому курнику біля аеропорту. Оскільки самі не мали досвіду в авіаціі, їм довелося найняти двох пілотів-ветеранів. Спочатку зосередилися на проведенні інструктивних занять для людей, що хотіли навчитися літати, а також на транспортуванні вантажів. Їхній Wolverine Air Service швидко зростав, і незабаром, маючи 12 літаків і 15 пілотів, це була одна з найбільш швидкозростаючих авіакомпаній у штаті Мічиган з оборотом 50 000 доларів на той час [4].
Хлопцям цього було замало (зазвичай вони закінчували роботу близько 17:00), тож заснували один із перших в штаті ресторанів з самообслугою. Так вони розвивали власну авіакомпанію вранці, та особисто смажили бургери з 17:00 до півночі. Звичайно, вони не мали досвіду в цій сфері до відкриття власного ресторану. На тому етапі життя молоді хлопці ще не були готові облаштуватися, продали свій бізнес, а на зароблені гроші купили човен і вирушили в далеку подорож Карибським морем.
Дозволь іншим робити те, що вони найкраще вміють
За словами Джея Ван Анделя, одна з найпоширеніших помилок підприємців полягає в тому, що вони хочуть робити все краще, ніж їх співробітники. Основне завдання власника – продавати, залучати клієнтів і, можливо, знаходити фінансування. Цього він навчився у свого батька, в якого була авторемонтна майстерня, а він не міг навіть розібрати машину. Він насамперед займався залученням клієнтів.
Коли Джей і Річард організовували підготовчі курси для пілотів у своїй авіакомпанії, вони займалися лише продажами та залученням клієнтів. Решта завдань: бухгалтерський облік, проведення занять на літаках, польоти, оформлення документів залишали за співробітниками. Андел вважав, що конкуруючі компанії з авіаційною освітою програли його компанії, тому що, коли він набирав клієнтів, інші власники були в повітрі, тому що вони також були інструкторами. Один з його основних принципів: як власник, подбайте про продаж, решту завдань залиште іншим, постійний контроль та втручання у завдання співробітників не покращить ваші результати.
Підприємець ніколи не здається і залишається наполегливим
Автор вважає, що одна з найважливіших характеристик підприємця – не здаватися навіть у найскладніших ситуаціях. Багато людей відмовляються від подальшої ділової діяльності, якщо помічають, що їхні дії неефективні. Однак кожен, хто, наприклад, розміщує рекламу в газетах або подає заявку на отримання грантів, знає, що успіх приносять лише повторні спроби. Те ж саме стосується і продажу. Джей наводить багато прикладів зі своїх ранніх днів. Коли він разом з Річардом розпочав свою діяльність, вони не тільки не змогли нічого продати, але була ще й велика конкуренція. Однак він ніколи не зневірився у цьому, оскільки вважав, що найважливіше в бізнесі – це наполегливість. Також цитує Рея Крока, засновника корпорації McDonald’s, про якого я також пишу у блозі.
Підприємець проти держави
Джей Ван Андел присвятив більшу частину своєї книги судовим сутичкам з різними державними установами. Найбільший судовий процес проводив із Податковою Палатою Канади щодо податків. Інший, зі Штатом Вісконсин, був про рекламні позначення. Автор вважає, що в таких суперечках підприємець зазвичай опиняється в програшному становищі, тим більше, що ЗМІ люблять атакувати бізнес (мова йде про США, у Польщі ситуація підприємців проти держави і ЗМІ набагато гірша). Розповідається про те, як декілька разів їх придушували засоби масової інформації у прямих ефірах, так що вони навіть не могли представити свою точку зору. Він відчуває, що це поза його контролем, тому що вільна преса, як і вільне підприємництво, є важливою складовою процвітання та добробуту. Однак, стверджує він, “деякі кажуть, що для того, щоб досягти успіху в бізнесі, потрібно звертати увагу на політичні події” [5]. Джей сам був залучений в політику (як голова Торгово – Промислової Палати США) і мав особисті, хороші стосунки з багатьма президентами США.
Підсумок
Джей Ван Андел представляє радість з підприємництва. Сам керував багатьма підприємствами, найчастіше в галузях, з якими спочатку не був знайомий, але хотів спробувати. Він також відомий своєю благодійністю (створив один з найбільших приватних медичних інститутів, що займаються хворобою Паркінсона – Інститут Ван Анделя) та політичною діяльністю. У своїй книзі нічого не забарвлює, він представляє світло та тіні підприємницького життя. Також представляє життя голландської меншини в США з її специфікою, наприклад, теологічні дискусії сусідів або специфічний підхід до грошей як визначального фактора успіху. Безумовно, Джей Ван Андел є однією з найважливіших фігур американського бізнесу ХХ століття, і варто прочитати його спогади.
[1] Джей Ван Андел, Підприємницьке життя. Автобіографія, Видавництво Medium 1999, с. 43.
[2] Forbes America’s Greatest Private Companies 2019, [27 серпня 2020].
Войцех Хенрік ДУРАНОВСКІ. Джей Ван Андел — «Підприємницьке життя»
«Навчитися плавати під вітрилами дуже схоже на відкриття бізнесу. Коли ми заснували авіакомпанію, про вітрильний спорт ми знали не набагато більше, ніж про польоти літаками. Це нас не зупинило. Ми робили багато помилок, але наполегливо працювали і щодня вчилися чомусь новому» [1]
Цього разу назва статті перегукується безпосередньо з книгою, яку обговорю сьогодні: «Підприємницьке життя. “Автобіографія Джея Ван Анделя” (Видавництво “Medium”, 1998; оригінал: “An Enterprising Life”, 1998). Джей Ван Андел (1924-2004) написав цю книгу незадовго до смерті, щоб представити своє життя, яке він значною мірою присвятив бізнесу, а також популяризації вільного підприємництва у світі. На піку своєї кар’єри він був на 140-му місці в списку найбагатших людей Сполучених Штатів Америки з капіталом близько 2,5 млрд доларів.
Відомий насамперед заснуванням разом з другом Річардом ДеВосом компанії Amway, яка виготовляє та розповсюджує товари для дому. Протягом року був президентом престижної Торгової Палати США, яка представляє американський бізнес перед урядом США та за кордоном. Компанія є одним із піонерів т. зв багаторівневого маркетингу (англ. multilevel marketing), тобто побудова багаторівневої структури продавців, де дохід базується на позиції в ієрархії продажів. Ця модель продажів виявилась дуже суперечливою, і сама компанія Amway неодноразово потрапляла до суду, що фактично займає велику частину книги. Однак компанія виграла значну частину судових процесів і погодилася сплатити штрафи в інших випадках. Джей також намагався узгодити бізнес практику з вимогами суду. На даний час Amway займає 44 місце в списку найбільших приватних компаній США з оборотом 8,8 млрд доларів (2018) [2]. Книга представлена в щирому тоні та показує шлях автора до підприємництва, містить поради та описує труднощі, з якими стикається бізнес, зокрема, з політиками чи ЗМІ.
Шалений початок в бізнесі – власна авіакомпанія з офісом у курнику
Джей Ван Андел стверджує, що “деяких людей звинувачують в купівлі друзів”. В його випадку було навпаки, він познайомився зі своїм найкращим другом Річардом ДеВосом, надаючи йому послуги автотранспорту до школи за 25 центів на тиждень. Хлопці підростали, коли в США повільно оговтувались від Великої Депресії, і знали одне: у майбутньому вони хотіли стати підприємцями. Як не парадоксально, авіакомпанія стала їхнім першим бізнесом. Молоді люди спостерігали бум авіаперевезень після закінчення Другої світової війни. Джей писав: «Після Другої світової війни було своєрідне авіаційне божевілля. Багато людей думали, що будинки будуть побудовані вздовж злітно -посадкових смуг і що в кожному гаражі буде щонайменше два літаки, щоб кожен міг летіти на роботу» [3]. Тож вони інвестували 700 доларів і разом купили літак Пайпер Куб. Відкрили офіс у старому курнику біля аеропорту. Оскільки самі не мали досвіду в авіаціі, їм довелося найняти двох пілотів-ветеранів. Спочатку зосередилися на проведенні інструктивних занять для людей, що хотіли навчитися літати, а також на транспортуванні вантажів. Їхній Wolverine Air Service швидко зростав, і незабаром, маючи 12 літаків і 15 пілотів, це була одна з найбільш швидкозростаючих авіакомпаній у штаті Мічиган з оборотом 50 000 доларів на той час [4].
Хлопцям цього було замало (зазвичай вони закінчували роботу близько 17:00), тож заснували один із перших в штаті ресторанів з самообслугою. Так вони розвивали власну авіакомпанію вранці, та особисто смажили бургери з 17:00 до півночі. Звичайно, вони не мали досвіду в цій сфері до відкриття власного ресторану. На тому етапі життя молоді хлопці ще не були готові облаштуватися, продали свій бізнес, а на зароблені гроші купили човен і вирушили в далеку подорож Карибським морем.
Дозволь іншим робити те, що вони найкраще вміють
За словами Джея Ван Анделя, одна з найпоширеніших помилок підприємців полягає в тому, що вони хочуть робити все краще, ніж їх співробітники. Основне завдання власника – продавати, залучати клієнтів і, можливо, знаходити фінансування. Цього він навчився у свого батька, в якого була авторемонтна майстерня, а він не міг навіть розібрати машину. Він насамперед займався залученням клієнтів.
Коли Джей і Річард організовували підготовчі курси для пілотів у своїй авіакомпанії, вони займалися лише продажами та залученням клієнтів. Решта завдань: бухгалтерський облік, проведення занять на літаках, польоти, оформлення документів залишали за співробітниками. Андел вважав, що конкуруючі компанії з авіаційною освітою програли його компанії, тому що, коли він набирав клієнтів, інші власники були в повітрі, тому що вони також були інструкторами. Один з його основних принципів: як власник, подбайте про продаж, решту завдань залиште іншим, постійний контроль та втручання у завдання співробітників не покращить ваші результати.
Підприємець ніколи не здається і залишається наполегливим
Автор вважає, що одна з найважливіших характеристик підприємця – не здаватися навіть у найскладніших ситуаціях. Багато людей відмовляються від подальшої ділової діяльності, якщо помічають, що їхні дії неефективні. Однак кожен, хто, наприклад, розміщує рекламу в газетах або подає заявку на отримання грантів, знає, що успіх приносять лише повторні спроби. Те ж саме стосується і продажу. Джей наводить багато прикладів зі своїх ранніх днів. Коли він разом з Річардом розпочав свою діяльність, вони не тільки не змогли нічого продати, але була ще й велика конкуренція. Однак він ніколи не зневірився у цьому, оскільки вважав, що найважливіше в бізнесі – це наполегливість. Також цитує Рея Крока, засновника корпорації McDonald’s, про якого я також пишу у блозі.
Підприємець проти держави
Джей Ван Андел присвятив більшу частину своєї книги судовим сутичкам з різними державними установами. Найбільший судовий процес проводив із Податковою Палатою Канади щодо податків. Інший, зі Штатом Вісконсин, був про рекламні позначення. Автор вважає, що в таких суперечках підприємець зазвичай опиняється в програшному становищі, тим більше, що ЗМІ люблять атакувати бізнес (мова йде про США, у Польщі ситуація підприємців проти держави і ЗМІ набагато гірша). Розповідається про те, як декілька разів їх придушували засоби масової інформації у прямих ефірах, так що вони навіть не могли представити свою точку зору. Він відчуває, що це поза його контролем, тому що вільна преса, як і вільне підприємництво, є важливою складовою процвітання та добробуту. Однак, стверджує він, “деякі кажуть, що для того, щоб досягти успіху в бізнесі, потрібно звертати увагу на політичні події” [5]. Джей сам був залучений в політику (як голова Торгово – Промислової Палати США) і мав особисті, хороші стосунки з багатьма президентами США.
Підсумок
Джей Ван Андел представляє радість з підприємництва. Сам керував багатьма підприємствами, найчастіше в галузях, з якими спочатку не був знайомий, але хотів спробувати. Він також відомий своєю благодійністю (створив один з найбільших приватних медичних інститутів, що займаються хворобою Паркінсона – Інститут Ван Анделя) та політичною діяльністю. У своїй книзі нічого не забарвлює, він представляє світло та тіні підприємницького життя. Також представляє життя голландської меншини в США з її специфікою, наприклад, теологічні дискусії сусідів або специфічний підхід до грошей як визначального фактора успіху. Безумовно, Джей Ван Андел є однією з найважливіших фігур американського бізнесу ХХ століття, і варто прочитати його спогади.
[1] Джей Ван Андел, Підприємницьке життя. Автобіографія, Видавництво Medium 1999, с. 43.
[2] Forbes America’s Greatest Private Companies 2019, [27 серпня 2020].
[3] Джей Ван Андел, цит., С. 34.
[4] Там само, с. 36.
[5] Там само, с. 15.